Урок 3. Дослідження виробів декоративно-ужиткового мистецтва
Урок 4. Дослідження
творчості народних майстрів України
Особливості українського декоративно-ужиткового мистецтва
Українське декоративно-ужиткове мистецтво має яскраво
виражений національний колорит. Воно відображає національні особливості: у
різних предметах побуту відтворено життєвий уклад, історію, культуру і навіть
економіку нашого народу. Українське народне декоративно-ужиткове мистецтво
різноманітне й багатогранне.
Кожен вид декоративно-ужиткового мистецтва тісно
пов’язаний з історією, національними традиціями певних регіонів і свідчить про
мистецьку обдарованість народних майстрів. Основними осередками художніх
народних промислів в Україні є: Опішня (Полтавська область) — художня кераміка;
Решетилівка (Полтавська область) — килимарство; Дігтярі (Чернігівська область)
— килимарство, рушники, плахтові тканини; Петриківка (Дніпропетровська область)
— петриківський розпис; Кролевець (Сумська область) — кролевецькі рушники;
Бубнівка (Вінницька область) — центр традиційного гончарства; Клембівка
(Вінницька область) — художня вишивка; Косів (Івано-Франківська область) —
килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра; Вижниця (Чернівецька область)
— вироби з деревини, оздоблені різьбленням та випалюванням, та багато-багато
інших (мал. 1).
Мал. 1. Регіональні види декоративно-ужиткового
мистецтва: а — кераміка, виготовлена опішнянськими майстрами; б —
решетилівський килим; в — тарілка, розписана петриківським розписом; г —
кролевецькі рушники; д — скриня, виготовлена косівськими різьбярами
У нашій країні є
чимало майстрів, які удостоєні звання «Народний художник України» (мал. 2-4):
К. В. Білокур (декоративний живопис), Д. Ф. Головко (художня кераміка), М. О.
Приймаченко (живопис), О. Ф. Наєнко (монументальне мистецтво, інкрустація
соломкою), Л. С. Товстуха (килимарство), М. К. Тимченко (петриківський розпис).
Мал. 4. М. О. Приймаченко та її твори
Українське декоративно-ужиткове мистецтво має прадавнє
коріння. Українські промисли існували ще за доби Київської Русі, про що
свідчать історичні довідки й пам’ятки. Найдавнішими видами українського
ужиткового мистецтва вважають різьблення по деревині, вишивання, гончарство,
килимарство.
Про красу українського національного одягу сказано
багато. Національний костюм українців надзвичайно колоритний. А різноманітні
прикраси, як чоловічі, так і жіночі, були не тільки предметами гардероба, а й
витворами народного мистецтва. Упродовж багатьох років прикраси змінювалися за
формою, матеріалом, кольором, значенням.
Чоловічий одяг прикрашали зазвичай вишивкою: вишивали
сорочки, пояси, жупани, головні убори і навіть чоботи. Традиційними жіночими
українськими прикрасами є намиста, дукачі, салби, дукати, пацьорки, згради,
ґердани та інші (мал. 5). Жінки одягали їх як на свята, так і в будні. Чим
більше нагрудних прикрас було в жінки, тим заможнішою вона вважалася.
Мал. 5. Традиційні українські прикраси: а — коралове
намисто; б — срібні дукачі; в — бурштинове намисто; г — баламути; д — скляне
намисто; е — бісерні силянки; є — ґердан
Бісероплетіння
як вид національного декоративно-ужиткового мистецтва України
На території сучасної України бісер був поширений ще за
часів Київської Русі. Підтвердження цього знаходять як у письмових джерелах,
так і в археологічних розкопках. Бісер і скляне намисто були відомі нашим
предкам не тільки завдяки торгівлі з Візантією та країнами Близького Сходу.
Різні прикраси, знайдені під час розкопок поховань IX—XII століть, свідчать про
розвиток виробництва скла на Русі. Але найбільш значного поширення в Україні
бісер набув у кінці XVIII — першій половині XIX століття.
Із появою в XIX столітті промислових технологій
виготовлення скляних виробів популярність бісеру значно поширилася. Бісерні
прикраси цієї епохи, що збережені в музейних колекціях, свідчать про високий
рівень розвитку технологій, а їх орнамент і палітра відображають регіональні
художні особливості. До початку XX століття прикраси з бісеру стають важливою
складовою національного костюма західних регіонів України, а також окремих сіл
Східного Полісся й Середнього Подніпров’я. В ансамблі одягу вони виконують
декоративну функцію, а також є ознакою віку й суспільного становища особи.
Серед українських прикрас із бісеру особливо слід
виділити ґердани. Вони надзвичайно красиві та різноманітні за орнаментом та
колористикою. Ґердан являє собою ткану нагрудну прикрасу у вигляді двох смужок
бісеру, які спереду з’єднані медальйоном. Одягають ґердан через голову. Раніше
цю прикрасу носили як жінки, так і чоловіки. Сьогодні ґердани є переважно
жіночою прикрасою, але поступово відроджується традиція носіння ґерданів
чоловіками.
Орнаменти на ґердані зазвичай узгоджували з вишивками
певної місцевості на сорочках. Фонову частину стародавніх ґерданів на Косівщині
робили з бісеру білого кольору. Білий колір вигідно підкреслював виразність
окремих мотивів і елементів узору — хрестиків, кіл або ромбів. Схарактеризувати
вироби Снятинського району можна поєднанням таких кольорів: зеленого,
блакитного, білого і жовтого. Яскрава зелень у рослинному орнаменті притаманна
Буковині.
Під час виготовлення ґерданів використовують різні
кольори, добираючи їх відповідно до орнаменту та одягу, з яким планується
носити прикрасу.
Із давніх-давен бісерні прикраси були оберегами. Вважали,
що навіть «лихе око» насамперед зупиниться на яскравому ґердані. За традицією
майстер не розпочинав роботу з бісером у поганому настрої, щоб не передати
своїх турбот на чутливий до енергетики бісер, а через нього і на інших людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар